Пропаганда – ведення асиметричної війни

Михайло Басараб – Політолог, аналітична група «Korner Solutions» (Україна):

“Всього, що ми знаємо про російську експансію в Україні і на Заході достатньо для того, щоб зрозуміти, що глобальна війна вже триває. Енергетика, політика, пропаганда – всюди відбувається вторгнення Росії.

РФ робить все, щоб діяти плюс-мінус у межах закону: застосовуються куплені політики, які перебувають на зарплаті в Росії, діють так звані медіа, прикриваючись свободою слова. Саме так вона опрацьовує свідомість громадян.

Російська пропаганда поширює конфронтацію в суспільстві. Росіяни використовують для цього розламні лінії: у США це расове питання або легалізація зброї, в Європі – євроскептики і єврореалісти, в Україні це мовне питання, історія та ціла низка інших питань, які підігрівають протистояння.

ЄС зараз робить певні спроби, аби протистояти цьому – медіаосвіта, спростування фейків, тощо. Але у нас немає часу на це!

Треба зробити все, щоб центр, який поширює пропаганду, втратив силу. Зробіть так, щоб у Путіна не було грошей поширювати брехню.

І ще – прокидаймося, бо на плечах Росії в наш простір тихенько в’їжджає Китай. І це також дуже важливо”.

Вероніка Вічова – Фонд “Європейські цінності” (Чеська Республіка):

“Люди не розуміють, що пропаганда – це не тільки дезінформація. Вона також пов’язана з політичною корупцією, використанням меншин та шпіонажем. Ми повинні мати комплексну стратегію для боротьби з нею. Не так багато країн використовують такий підхід.

Прибалтійські країни використовують стратегічний підхід, тісно співпрацюючи з громадянським суспільством та приватними організаціями, для боротьби з пропагандою. Їхні уряди мають політичну волю не лише визнавати пропаганду, але й домагатися сильної підтримки в межах ЄС.

Подібні випадки можна знайти і у скандинавських країнах. Наприклад, уряд Швеції вжив заходів для запобігання можливому зазіханню на вибори, оскільки виборчий процес, мабуть, є найбільш вразливим місцем.

Інша група в Європі – так звані “пробуджені країни”. Вони вже постраждали від російської пропаганди і почали її розпізнавати. Наприклад – Чехія. Уряд зробив ретельний перегляд сфери безпеки, консультувався з громадянським суспільством, створив план дій для боротьби з пропагандою.

Нарешті, є країни, які заперечують російську пропаганду чи співпрацють з Росією. Для того, щоб працювати з ними, потрібні додаткові дії від ЄС та НАТО”.

Сергій Гармаш, редактор інтернет-видання «Острів» (Україна) на Львівському безпековому форумі 2018:

“Ніхто не заперечує, що Росія веде інформаційну війну з нами та використовує для цього пропаганду. Але якщо ми бачимо, як зростають наші військові сили, я взагалі не бачу, як зростають наші ресурси для інформаційної відповіді. Є проблема в тому, що ми навіть не визначились, що таке пропаганда, що таке контрпропаганда. Якщо є пропаганда, має бути контрпропаганда.

Коли я у професійному оточенні кажу, що треба займатись контрпропагандою, люди чомусь вважають, що мова про пропаганду у відповідь. І це стало, на жаль, думкою у нашому суспільстві. Я бачу необхідність у контрпропаганді не як пропаганді у відповідь, а у вивченні пропаганди, знаходженні способів реагування на неї, можливо, її попередженні. Власне кажучи, це можливо. Але складається враження, що ми не звертаємо уваги на цей важливий аспект”.

Віктор Рудь, голова комітету закордонних справ Українсько-американської асоціації адвокатів на Львівському безпековому форумі 2018:

“Росії чудово вдається стратегічний обман. Ми на Заході також застосовуємо стратегічний обман, але в основному до себе.

Більшість західних лідерів неодноразово робили величезну помилку, утотожнюючи Росію та СРСР. Путін використав цю помилку на свою користь: Захід завжди називав Росію СРСР, тому ми збираємо назад наші землі.

Питання: чому ми, не задумуючись, переносимо ідеї, що належать Заходу, до Росії, якщо це не працює. Стосунки Заходу з Росією ніколи не були напруженими або достатньо довгими, щоб запам’ятатися населенню.. Ми ще не готові повірити в неймовірне.. Прислухайтеся до жертв, до тих, хто говорить правду. Захід історично ігнорував і висміював їх. Почнімо звертати увагу на злочинця.

У 2000 році було ясно, хто такий Путін, і яка його мета для Заходу. Отже, ідея відправлення спальних мішків в Україну на цивільному, а не військовому літаку – це все, що було необхідно для того, щоб Путін зрозумів ментальність Обами.

НКГБ піддавав людей тортурам, щоб вони зізналися в брехні – «вбивство свідомості», перекручування реальності. Кремль протягом століть був фахівцем у цьому, що дозволило йому збудувати імперію та контролювати її.

Росія віртуально знищила національний дух в Україні – добилася національного Стокгольмського синдрому. Тільки недавно почався зворотний процес”.

Неріюс Малюкевичюс (Вільнюський Інститут міжнародних відносин та політології) на Львівському безпековому форумі 2018:

“Є безліч засобів протидії пропаганді. Що нам бракує, так це політичної волі для вирішення цієї проблеми. І це, мабуть, більше стосується західних держав.

Швеція та Литва виявили, що найкраща відповідь

пропаганді – це соціальна стійкість. Стійке суспільство добре знає про загрози, здатне і уповноважене діяти проти них. Стійкість засновується на довірі до установ, а також на довірі до сусідів.

Дослідження виявило вразливості, що наражають держави на дезінформаційні атаки. Це є низька політична довіра, радянська ностальгія, нечітке представлення російської загрози у публічному дискурсі (відсутні практичні інструменти, що покладаються на суспільство для цього), низький рівень інтеграції та громадянської участі національних меншин.

Те, що робить Росія – це не стільки інформаційна війна, як війна проти інформації. Росія намагається гальмувати нашу демократію шляхом війни проти журналістики та виборчих систем. Тому рішення полягає у підвищенні вправності засобів масової інформації, збагаченні шкільної освіти з повним курсом на інформаційну безпеку та соціальні мережі”.