Архів
24.10 - 26.10
Львівський Безпековий Форум
Днів
Годин
Хвилин
Секунд
Дякуємо за Ваше повідомлення. Воно було відправлено.

Дякуємо за Ваше повідомлення. Воно було відправлено.

Участь у форуміВідправити Акредитація журналістівВідправити

Мета будь-якої війни – це мир на умовах переможця

Війни вже давно не ведуться на повне знищення. Сьогодні недостатньо контролювати територію і природні ресурси. Боротьба ведеться за волю і продукти інтелектуальної праці людей.

Для капітуляції не потрібно складати зброю. Контроль за медіа, електрикою, газом та водою є найефективнішою зброєю масового знищення.

Хочеш миру на своїх умовах? Пам’ятай хто твоя загроза. Не дай ворогові контролювати твої ресурси і твою волю.

Середа, 24 жовтня
День 1
18.00
Церемонія відкриття
Місце: Ресторан Park Art of Rest, вул. Вітовського, 43 а
18.00 – 18.40
Коктейль
18.40
Вітальна промова
Даніель Зайберлінг, Представник Фонду Ганса Зайделя в Україні
18.50 – 19.30
Вечеря
19.30 – 20.45
Головна промова форуму «Економіка війни чи війна економік»
Едвард Лукас, письменник, журналіст, старший науковий співробітник СЕРА
( представлення Бен Ходжес, співголова оргкомітету)
20.45
Десерт, неформальне спілкування
Лише за запрошеннями
08.00 – 09.00
Вітальна кава, реєстрація
09.00 – 09.20
Вступні слова
Оксана Сироїд, Заступник голови ВРУ

Бен Ходжес, Ген. лейт. американської армії у відставці

Андрій Садовий, Львівський міський голова

о. Богдан Прах, ректор Українського католицького університету

09.20 – 09.40
Презентація дослідження CEPA «Європа та Північний Потік 2»
Река Cмеркені, Віце президент CEPA (США)
09.40 – 11.00
Панельна дискусія: Залежність чи вразливість
Модератор: Олександр Сушко, Виконавчий директор Міжнародного фонду «Відродження» ( Україна)

1. Войцех Якубік, енергетичний експерт (Польща)
2. Анке Шмідт-Фельцман, Американський Інститут дослідження світової політики, експерт з країн Балтії (Швеція)
3. Михайло Гончар, Центр глобалістики «Стратегія ХХІ» (Україна)
4. Даніель Зайберлінг, Представник Фонду Ганса Зайделя в Україні (Німеччина)
5. Мартін Владіміров, аналітик Центру Дослідження демократії (Болгарія)

11.00 – 11.40
Перерва на каву
11.00 – 11.40
Прес-конференція Співголів оргкомітету форуму
Місце: Паркова аудиторія, Інформаційно-культурний центр ім. А. Шептицького

Оксана Сироїд, Заступник голови ВРУ

Бен Ходжес, Ген. лейт. американської армії у відставці

11.40 – 12.30
Панельна дискусія: Ситуація в Азовському морі як економічний, безпековий та соціальний виклик
Модератор: Бен Ходжес, Ген. лейт. американської армії у відставці

1. Глен Ховард, Президент Jamestown foundation ( США)
2. Ігор Кабаненко, Президент компанії UA.RPA (Україна)
3. Петро Цигикал, Голова Державної прикордонної служби (Україна)

12.30 – 14.00
Обід
14.00 – 15.15
Панельна дискусія: Пропаганда – ведення асиметричної війни
Учасники:
1. Вероніка Вічова, European Values Foundation (Чеська республіка)
2. Неріус Малюкевічюс, Вільнюський Інститут міжнародних відносин та політиччних студій (Литвa)
3. Сергій Гармаш, редактор інтернет видання «Острів» (Україна)
4. Михайло Басараб, політолог, аналітична група «Korner Solutions” (Україна)
5. Віктор Рудь, Голова комітету закордонних справ Українсько-американської колегії адвокатів (США)
15.15 – 16.00
Перерва на каву
16.00 – 17.15
Панельна дискусія: Політика щодо окупованих територій: як попередити утворення нових сірих зон у світі
Модератор: Денис Казанський, журналіст, блогер ( Україна)

Учасники дискусії:
1. Гіоргі Канделакі, Член парламенту (Грузія)
2. Довіль Якнюнайте, Професор Інституту міжнародних відносин і політичних наук Вільнюського університету (Литва)
3. Росіян Василої, експерт з безпекових питань, Інститут розвитку та соціальних ініціатив (Молдова)
4. Наталія Іщенко, журналістка, політолог (Україна)
5. Роман Безсмертний, громадський діяч, політик ( Україна)

17.45
Переїзд учасників до місця вечері
19.00
Неформальна вечеря
Місце: Музейно-культурний комплекс пивної історії Львіварня Вул. Клепарівська, 18

Запрошені всі учасники форуму – вхід за бейджами форуму

В програмі показ короткометражного фільму Сергія Савченка «Коротка Історія Західної Цивілізації»

09.00 – 10.00
Молодіжна секція
Модератор: Дмитро Шеренговський, політолог-міжнародник, керівник академічного відділу УКУ

Учасники:
1. Галина Герасим, Український католицький університет
2. Леся Рябус, Національний університет “Чернігівський колегіум” імені Т.Г. Шевченка
3. Марія Владимирова, Європейський університет Вядріна (Берлін)
4. Сергій Баглай, Національний університет “Києво-Могилянська академія”
5. Анастасія Коберська, Донецький національний університет ім. Василя Стуса

09.00 – 10.00
Прес-конференція Едварда Лукаса
Місце: Паркова аудиторія, Інформаційно-культурний центр ім. А. Шептицького
10.00 – 11.30
Панельна дискусія: Побудова ефективної моделі армії в сучасних умовах безпеки
Модератор: Любомир Ференс, Громадське радіо (Україна)

Учасники:
1. Глен Грант, Полковник Британської Армії у відставці ( Велика Британія)
2. Шота Гвінеріа, Центр дослідження економічної політики ( Грузія)
3. Марк Войджер, Балтійський коледж оборони, факультет політичних і стратегічних досліджень, Східної Європи та вивчення Росії (Естонія)
4. Павло Рожко, підполковник ЗСУ (Україна)
5. Степан Яким’як, начальника кафедри Військово-Морських Сил Національного університету оборони України імені Івана Черняховського, капітан І рангу (Україна)

11.30 – 12.00
Перерва на каву
12.00 – 13.30
Панельна дискусія: Оборона як сучасне поняття – безпека як основа управління державою
Модератор: Бруно Лете, Старший науковий співробітник, Німецький фонд Макшала ( Бельгія)

1. Владімір Сокор, Старший науковий співробітник Jamestown Foundation (Німеччина)
2. Роланд Фройнденштайн, Заступник директора та керівник з досліджень Центр європейських студій ім. Вілфреда Мартенса (Бельгія)
3. Стівен Блокманс, Старший науковий співробітник та голова відділу зовнішньої політики ЄС, Центр вивчення європейської політики (CEPS) ( Бельгія)
4. Сергій Дацюк, політичний експерт (Україна)

13.30 – 14.15
Заключна сесія
Модератор: Оксана Сироїд, Заступник голови ВРУ

1. Бен Ходжес, Ген. лейт. амерканської армії у відставці ( США)
2. Хеннінг Зенгер, Заступник голови департаменту Європейськог і транс –атлантичного діалогу Фонду Ганса Зайделя ( Німеччина)
3. Бруно Лете, старший науковий співробітник Німецького фонду Маршала (Бельгія)
4. Беренфельд Крістіан Холм, Член правління Фонду Ярля Хяльмарсона ( Швеція)

14.15 – 15.15
прийняття

Спікери

Мартін Владіміров

експерт з енергетичної безпеки, Центр вивчення демократії (CSD) (Болгарія)

Дізнатися більшеДо списку спікерів

Мартін Владіміров – експерт з енергетичної безпеки, що спеціалізується на ринках природнього газу та відновлювальної енергетики в європейському аналітичному Центрі вивчення демократії (CSD). Фокус його роботи у CSD на аналізі енергетичної безпеки та управлінських ризиків в Європі, політичних ризиків та міжнародної безпеки. До CSD  він працював консультантом з нафти та газу The Oil and Gas Year, де він працював у Туреччині, Казахстані та Саудівській Аравії. Раніше він працював аналітиком з економіки та енергетики Ірану та Центральної Азії. Також він був віддаленим аналітиком з політичних ризиків у IHS Global та Argus Media, готував аналітичні статті щодо Болгарії, Балкан, Південного Кавказу та Центральної Азії. Він має магістерський диплом Школи Поглиблених міжнародноих студій (SAIS) Університету ім. Джона Гопкінса. Він є автором декількох  академічних публікацій, численних звітів про політики та спів-автором двах нещодавніх книг про російський вплив, включно з “Тактика Кремля: Розуміючи російський вплив у Центральній та Східній Європі” та “Центральна та Східна Європа у російських економічних лещатах”, що готується до друку.

 

Сергій Дацюк

філософ, теоретик, мислитель, публіцист, блогер (Україна)

Дізнатися більшеДо списку спікерів

Автор 7 книг – теоретичних праць з фундаментальної філософії, онтології, логіки, семіотики, структурної лінгвістики, штучного інтелекту, теорії комунікації, теорії політики («Теорія віртуальності» (2008), «Онтологізації» (2009), «Горизонти конструктивізму» (2010), «Теорії перспективи» (2011), «Складний новий світ» (2012), «Інтелектуальна політика» (2010), «Момент філософії» (2013). З моменту закінчення в 1991 році Київського Державного Університету ім. Т.Г.Шевченка працював у сфері аналізу та експертизи політичних рішень, а з 2002 року — працює на ринку комерційного консультування в корпорації “Гардаріка”. З 2018 року co-founder «Foundation For Future».

 

Роман Безсмертний

політик та дипломат

Дізнатися більшеДо списку спікерів

Безсмертний Роман Петрович, політик та дипломат, один із авторів Конституції України, кандидат політичних наук.
Роман Безсмертний народився 15 листопада 1965 року на Київщині. Народний депутат України кількох скликань. У 2005-му віце-прем’єр-міністр України. У 2007-2008 – заступник глави Секретаріату Президента України. З лютого 2010-го по червень 2011-го – Надзвичайний і Повноважний посол України в Білорусі. У 2015-16-му – представник України в політичній підгрупі Тристоронньої контактної групи з мирного врегулювання ситуації на сході України. Безпартійний.

Войцех Якобік

Експерт з енергетики (Польща)

Дізнатися більшеДо списку спікерів

З 2013 Войцех Якобік є аналітиком Ягеллонського інституту, аналітичного центру розташованого у Варшаві та спів-засновником та головним редактором BiznesAlert.pl, інформаційно-аналітичного веб-порталу у Польші. Він отримав диплом бакалавра з політології та магістерський диплом з міжнародних відносин Ягеллонського університету. Аналітика та коментарі п. Якобіка регулярно використовуються в найбільш популярних медіа Польщі.

Вероніка Вічова

Аналітик та координатор програми «Спостереження за Кремлем» аналітичного центру «Європейські цінності» (Чехія)

Дізнатися більшеДо списку спікерів

Вероніка Вічова – аналітик та координатор програми «Спостереження за Кремлем» аналітичного центру «Європейські цінності». Вона є співавтором дослідження зображення європейських лідерів кремлівською пропагандою, опублікованого Атлантичною радою та Огляду контрзаходів 28 країн ЄС операціям впливу Кремля. Вона є редактором брифінгу спостереження за Кремлем, щотижневого інформаційного бюлетеню про дезінформацію та операції з впливу для більше ніж 7 000 європейських експертів, журналістів та посадовців. Вона є учасником програми Трансатлантичних стипендій у Вашингтоні, округ Колумбія, організованої журналом World Affairs Journal, яку вона провела в офісі сенатора Роба Портмана. Вона закнічила програму Нових безпекових лідерів у 2017.

Стівен Блокманс

Cтарший науковий співробітник, Центр дослідження європейської політики (CEPS) (Бельгія)

Дізнатися більшеДо списку спікерів

Стівен Блокманс є старшим науковим співробітником Центру дослідження європейської політики CEPS та головою відділів зовнішньої політики ЄС та політики та інституцій. Його експертиза знаходиться на перетині міжнародного та європейського права та державного управління. Стівен є одним з членів-засновників Центру права зовнішніх відносин ЄС (CLEER). До CEPS він був головою відділу досліджень T.M.C. Asser інституту у Гаазі. Протягом більш ніж 15 років він поєднував академічну та викладацьку роботу (Університет Левен, Університет Лейдена, Університет Амстердаму, Європейський інститут публічного управління) з дослідженнями за контрактом для донорів ЄС та європейських країн, консультаційними проектами та тренінгами для професіоналів. Стівен має докторський ступінь з права та магістерський диплом з міжнародного публічного права Університету Лейдена, а також диплом з політичних та соціальних студій Інституту політології, Париж.

Посол Шота Гвінерія

Старший співробітник, Аналітичний центр дослідження політики (Грузія)

Дізнатися більшеДо списку спікерів

Маючи 16 років професійного досвіду в державному секторі, переважно у сфері міжнародних відносин та безпекової політики, посол Шота Гвінерія займав вищі керівні посади в національних урядових агентствах та місіях закордоном, зокрема, був Заступником Секретаря Національної Ради Безпеки Грузії (2017-2018), Послом з особливих доручень щодо НАТО та безпекової політики Міністерства закордонних справ (2016-2017), радником з міжнародної політики у Міністерстві оборони Грузії (2015-2016), послом Грузії у Королівстві Нідерланди (2010-2014) та інші. Він брав участь у розробці та впровадженні реформ у Грузії та має експертні знання процесів інтеграції з європейськими та євро-атлантичними структурами. Він отримав освіту у Національному університеті з питань оборони, Вашингтон, округ Колумбія, Дипломатичній школі Мадриду, Іспанія у 2004-2005 рр. (диплом магістра з стратегічних безпекових студій, міжнародних справ та боротьби з тероризмом) та Грузинського технічного університeту, Тбілісі.

Росіян Василой

Аналітик з безпеки, Інститут розвитку та соціальних ініціатив (Молдова)

Дізнатися більшеДо списку спікерів

Росіян Василой, 45-річний полковник прикордонної поліції Молдови у відставці (колишній Заступник Голови), який також працював у місії ОБСЄ у Бішкеку та у відділі нерозповсюдження ядерної зброї та стратегічного бізнесу у секторі безпеки компанії URS Federal Services International Inc. (URSFSII). Наразі він працює військовим та безпековим аналітиком Інституту розвитку та соціальних ініціатив IDIS Viitorul у Кишиневі. До його сфер досліджень належать безпекова політика, управління кордонами та міграційна політика, кризовий менеджмент, оцінка та управління ризиками, стратегічні комунікації та вирішення конфліктів. Він є автором публікацій про вплив Росії на Республіку Молдова та Україну, інформаційні війни та вирішення Придністровського конфлікту.

Роланд Фройденштайн

Директор з політики, Центр Вільфреда Мартенса з Європейських студій (Бельгія)

Дізнатися більшеДо списку спікерів

Роланд Фройденштайн народився у м. Бонн, Німеччина. Після дворічної добровільної військової служби він вивчав політологію, економіку, японські студії та міжнародні відносини в Бонні та Лос Анджелесі. Працюючи дослідником в Німецькій раді міжнародних відносин, він став членом команди планувальників з міжнародних питань та безпеки в Європейській комісії у Брюсселі у 1990-х рр. В подальшому, він став директором Варшавського офісу Фонду Конрада Аденауера та пізніше займав провідну роль у центральному офісі фонду в Берліні. Після повернення до Брюсселю у 2004, він представляв німецьке місто-землю Гамбург в ЄС. З 2008 Рональд Фройденштайн є Головою досліджень та Заступником Директора Центру Вільфреда Мартенса з європейських студій та з 2015 Директором з політики.

Посол Река Смеркені

Віце-президент CEPA (США)

Дізнатися більшеДо списку спікерів

Посол Река Смеркені є Віце-президентом Центру аналізу європейської політики (CEPA). З 2015 по 2017 вона була першою жінкою послом Угорщини у США. Вона була головним радником з зовнішньої та безпекової політики прем’єр-міністра Угорщини (2011-15), державним секретарем з зовнішньої та безпекової політики у кабінеті прем’єр-міністра (1998-2002) та старшим радником державного секретаря у міністерстві оборони (1991-94) у період, коли Угорщина намагалася вступити до НАТО та війни у Косово. Смеркені викладала в університеті, писала статті з зовнішніх справ, була директоркою програм зовнішньої політики у Дослідницькому інституті 21 ст. у Будапешті (2002-06). Смеркені має докторський ступінь з відзнакою з економічної історії (Католицький ун-т ім. Pázmány Péter (2006), диплом магістра зі стратегічних студій (Школа поглиблених міжнарожних студій ун-ту ім. Джона Гопкінса (1993-95), диплом магістра з міжнародних відносин Європейського інституту у м. Ніца, Франція (1990-91) та з універститету ELTE Будапешт (1985-1990). Смеркені є обраним членом Європейської ради зовнішніх відносин з 2016 та слугує віце-президентом Атлантичної ради Угорщини.

Проф. Довіль Якнюнайте

Вільнюський університет (Литва)

Дізнатися більшеДо списку спікерів

Проф. Довіль Якнюнайте є професором в Інституті міжнародних відносин та політології Вільнюського університету та головою Відділу міжнародних відносин університету. Вона спеціалізується на аналізі міжнародної політики, безпекових студіях, кордонах, теріторіальних конфліктах та сепаратизмі, політиці Східного партнерства ЄС. Вона є автором книг з грузинських територіальних конфліктів (2017) та політики Росії щодо сусідніх країн (2007), редактором монографії з Литовської міжнародної політики (2016). Наразі вона працює над роллю кордонів у сецесіоністських рухах, майбутнім міжнародної політики ЄС та вносить свій вклад до проекту Горизонт 2020 стосовно ЄС та країн Східного партнерства.

Олександр Сушко

Виконавчий директор Міжнародного фонду «Відродження» (Україна)

Дізнатися більшеДо списку спікерів

Олександр Сушко є виконавчим директором Фонду «Відродження» з січня 2018 р. Він отримав науковий ступінь кандидата політичних наук у сфері міжнародних відносин в Інституті світової економіки та міжнародних відносин НАНУ. Він працював координатором моніторингу і директором Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України, науковим директором Інституту євро-атлантичного співробітництва, старшим науковим співробітником Інституту світової економіки і міжнародних відносин. З 2011 р. він був головою правління Міжнародного фонду «Відродження». 2012 р. пана Сушка було призначено Національним координатором Української національної платформи Форуму громадянського суспільства «Східного партнерства». У 2014 році Олександра Сушка було обрано співголовою Платформи громадянського суспільства (ПГС) «Україна — ЄС», що є органом громадянського суспільства, створення якого передбачено статтями 469-470 Угоди про асоціацію України з Євросоюзом.

Доктор Неріус Малюкевічюс

Експерт, викладач (Литва)

Дізнатися більшеДо списку спікерів

Доктор Неріус Малюкевічюс є провідним литовським експертом у галузі інформаційних війн, стратегічних комунікацій та управління конфліктами, а також є експертом з російських студій. Він є автором двох книг про російські стратегії інформаційних війн. Він працює у якості наукового дослідника та лектора в Інституті міжнародних відносин та політології (Вільнюський університет). Він викладає у Військовій академії Литви ім. генерала Йонаса Жемайтіса. Його докторська дисертація стосувалась потенціалу та поширення російської інформаційної геополітики у Литві.

Наталя Іщенко

Заступник директора Інституту світової політики (Україна)

Дізнатися більшеДо списку спікерів

З середини 1990-х рр. працює в сфері політичної аналітики. Наразі спеціалізація – конфлікти на пострадянському просторі та в колишньої Югославії; гібридна війна. В 2014 р. була одним з організаторів фотовиставки «Донбас: війна та мир», яка була представлена в Європарламенті в Брюсселі та інших містах Європи. В 2016 р. організувала міжнародну програму із вивчення досвіду Хорватії щодо інтеграції окупованих територій. В 2017 році стала Лауреатом Премії імені Джеймса Мейса за громадянську позицію. Є постійним автором газети «День», видання «Главком», пише для «Європейської правди» та espreso.tv. Керує інформаційним проектом «Балканський оглядач».

Любомир Ференс

Журналіст, Громадське радіо (Україна)

Дізнатися більшеДо списку спікерів

Любомир Ференс є журналістом, редактором та ведучим програм «Громадська Хвиля», «Ранкова хвиля» на Громадському радіо. Працював журналістом на каналах ТВі та кримсько-татарському каналі ATR, а також у програмі Слідство.Інфо

Глен Грант

Підполковник (у відставці) Британської армії, військовий експерт (Великобританія)

Дізнатися більшеДо списку спікерів

Глен Грант є експертом з безпеки, що працює в Українському інституті майбутнього та Інституті державного управління (Великобританія). Він є колишнім британським артилерійським офіцером. Глен Грант отримав свій військовий досвід під час різноманітної діяльності, включно з обміном з армією Швеції, командуванням військовою в’язницею, працюючи у чотирьох різних бригадних штабах та на організаційній роботі у Великобританії, Німеччині та НАТО. Він служив військовим аташе у трьох країнах. Глен має магістерський диплом з керування змінами. Після закінчення військової служби він працював у бізнесі та публічному секторі в якості консультанта з трансформацій. Він також працював над реформами оборони у більш ніж 10 країнах. Глен є колишнім міжнародним спортсменом з легкоатлетичного кросу, він встановив національний рекорд Уельсу на 1500 м та наразі тренує атлетів у видах спорту на витривалість.

Едвард Лукас

Віце-президент Центру аналізу європейської політики (США)

Дізнатися більшеДо списку спікерів

Едвард Лукас є письменником та консультантом в галузі європейської та трансатлантичної безпеки. Він є також експертом в галузі енергетичної та кібербезпеки, шпіонажу, інформаційної зброї та російської зовнішньої та безпекової політики. До цього він він обіймав посаду головного редактора The Economist, світового найпопулярнішого тижневика. Зараз він веде щотижневу колонку в London Times. В 2008 він написав книжку Нова холодна війна, де створив точний профіль Росії Володимира Путіна, а в 2011 році написав серію розслідувань про східно-західний шпіонаж, що дістала назву Обман. Найновіша його книга має назву Кіберфобія. Едвард Лукас – досвідчений репортер, публічний спікер, модератор і панеліст. Він читав лекції в Гарвардському, Оксфордському, Кембриджському та інших провідних університетах. Він регулярно бере участь в програмах BBC Today та Newsnight programme, а також виступає на каналах NPR, CNN та Sky News. Багато років був іноземним кореспондентом та працював в Берліні, Празі, Відні, Москві та країнах Балтії.

Доктор Анке Шмідт-Фельцман

Науковий співробітник дослідницького інституту зовнішньої політики Балтійського моря (США) та аналітичного центру Think Visegrad у Центрі східних студій (Польша)

Дізнатися більшеДо списку спікерів

Доктор Анке Шмідт-Фельцман @anke_sf – шведсько-німецька дослідниця, що фокусується на питаннях безпеки у Європі та відносинах ЄС/НАТО з Росією. На даний момент вона є (позаштатним) науковим співробітником дослідницького інституту зовнішньої політики Балтійського моря (США) @FPRI @balticbulletin та запрошеним співробітником аналітичного центру Think Visegrad, що базується у Центрі східних студій @OSW_eng у Варшаві. Вона має докторський ступінь університету Глазго (Великобританія). У якості дослідника у Стокгольмському університеті та Шведському інституті міжнародних справ вона досліджувала торгові спори ЄС та конфлікти з Росією на енергетичному ринку. Вона викладала лекції з безпекової політики та ЄС у Військовій академії в Литві, Польському університеті сухопутних військ у Вроцлаві, Норвезькому університеті науки та технології у Трондхаймі, університеті Даларна у Фалуні та Маастрихтському університеті у Нідерландах. Її публікації стосуються відносин ЄС-Росія, безпеки енергетичних поставок (включно з Північним потоком 2), Східного Партнерства та безпеки Бальтійського моря з спеціальним фокусом на безпекові виклики з боку Росії.

Бруно Лете

Старший науковий співробітник з безпеки та оборони, Фонд Джермана Маршала (Бельгія)

Дізнатися більшеДо списку спікерів

Бруно Леті є старшим науковим співробітником з питань безпеки та оборони у Фонді Джермана Маршала (США) в Брюсселі. Головними сферами його уваги є спільна безпекова та оборонна політика ЄС, НАТО та зміни у Центральній та Східній Європі. У 2010 Леті був учасником делегації ЄС до США, де він посилив секцію політики, безпеки та розвитку та фокусувався на зовнішній політиці США та відносинах США-ЄС. Він розпочав свою кар’єру 2007 року у якості спіробітника програми у Фонді Джермана Маршала, де він допомогав у розвитку відомих політичних конференцій на кшталт Брюссельського форуму. Леті навчався в Університеті Генту у Бельгії та Колегіумі Civitas у ВАршаві, Польша. Він має диплом бакалавра з комунікацій та магістерський диплом з міжнародних відносин. Він регулярно з’являється у медіа та готує авторські колонки та політичні огляди. У 2008 році його було названо стипендіатом програми John C. Whitehead Асоціації міжнародної політики у місті Нью-Йорк.

Барбора Маронкова

Директором Центру інформації та документації НАТО (Україна)

Дізнатися більшеДо списку спікерів

Барбора Моронкова є Директором Центру інформації та документації НАТО у Києві з березня 2017. Раніше вона працювала на Офіс НАТО з медіа та преси, а також програмним менеджером НАТО з Західних Балкан, де вона розробляла, планувала та реалізувала публічні дипломатичні кампанії щодо вступу до НАТО, та програмним координатором для підвищення обізнаності та популяризації НАТО у країнах-членах у відділі Публічної дипломатії НАТО в Брюсселі, Бельгія. У 2003 році вона створила та очолила НУО Центр з європейських та північно-атлантичних справ, який робив внесок у публічні дискусії щодо членства Словакії в ЄС та НАТО. Вона має диплом Університету економіки Братислави та диплом з публічних комунікації британського Сертифікованого інституту зв’язків з громадськістю. Вона є позаштатним науковим співробітником Центру публічної дипломатії Університету Південної Кароліни.

Гіоргі Канделакі

Депутат Парламенту (Грузія)

Дізнатися більшеДо списку спікерів

Гіоргі Канделакі було тричі обрано депутатом Парламенту Грузії (2008-2012, 2012-2016, 2016-наразі). Раніше він працював журналістом та редактором веб-сайту Фонду відкритого суспільства Програми підтримки виборів та аглійської газети “24 години” (2003-2005). Він також працював в якості дослідника миру в Інституті демократії та розвитку та публічним службовцем в Адміністрації Президента (2005-2008). Також він був співзасновником молодіжного руху Кмара, який, як вважається, відіграв значну роль під час Революції троянд у 2003. Він отримав диплом з політології у Тбіліському державному університеті ім. Іване Джавахішвілі.

Сергій Гармаш

Головний редактор Інтернет-видання “ОстроВ” (Україна)

Дізнатися більшеДо списку спікерів

Сергій Гармаш є головним редактором Інтернет-видання «ОстроВ». Він закінчив Інститут журналістики Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка. Він працював журналістом у друкованих виданнях та на радіо, включаючи Радіо Свобода та Інтерфакс-Україна в Донецькій області.

Марія Зав’ялова

Головний редактор служби новин, 4 канал (Україна)

Дізнатися більшеДо списку спікерів

Марія Зав’ялова є головним редактором служби новин, 4 канал. Раніше працювала репортером для Голосу Америки та інших ЗМІ, фіксером для Aljazeera Arabic під час Майдану, продюсером власної студії відео-виробництва, кореспондентом та ведучою новин на Громадському радіо. Має значний досвід висвітлення подій на Сході України. Закінчила Київський міжнародний університет за спеціальністю філологія.

Марк Войджер

Старший викладач російських та східноєвропейських студій у Коледжі оборони Балтики у Тарту (Естонія)

Дізнатися більшеДо списку спікерів

Марк Войджер працює Старшим викладачем з російських та східноєвропейських студій у Коледжі оборони Балтики у Тарту, Естонія. У 2013-2018 рр. він працював у якості Спеціального радника з російських та євразійських справ головнокомандувача армії США у Європі у Вісбадені, Німеччина та радником з культури та старшим експертом з Росії в Об’єднаному командуванні сухопутних військ НАТО в Ізмірі, Туреччина. Між 2009 та 2013 рр. він перебував у відрядженнях до Іраку та Афганістану в якості соціолога армії США. Він працював на президентські кампанії Мітта Ромні у 2007 та 2012 рр. як член групи радників з питань Росії. Пан Войджер має магістерський диплом з дипломатії та права зі Школи права та дипломатії Fletcher в Університеті Тафт та диплом магістра з публічного управління з Гарвардської Школи управління ім. Кенеді, він також захистив дисертацію з Близького сходу в Кембріджському універиситеті. Пан Войджер вільно володіє російською, українською, болгарською, арабською, турецькою, французькою, іспанською та італійською мовами.

Михайло Басараб

Політолог, Аналітична група «Korner Solutions» (Україна)

Дізнатися більшеДо списку спікерів

Народився у Дрогобичі на Львівщині. Закінчив філософський факультет Національного університету імені Шевченка (диплом політолога). Ступінь кандидата політичних наук здобув в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. З початку 2000-х займається політичним консалтингом і комунікаційними стратегіями. Автор численних публікацій. Регулярно коментує для ЗМІ політичні процеси та міжнародні відносини. Бере активну участь у громадському обговоренні законопроектів про окуповані території. Один з ініціаторів громадянської кампанії «Ні – змінам до Конституції в умовах воєнного стану!». Один із фундаторів громадянської ініціативи «Закрий пельку Кремлю», яка протидіє прихованим російським медіа на території України.

Віктор Рудь

Голова комітету закордонних справ Українсько-американської асоціації адвокатів (США)

Дізнатися більшеДо списку спікерів

Віктор Рудь є юристом міжнародником із понад 35 річним досвідом. До розпаду Радянського союзу він представляв на Заході політвязнів, які переслідувалися КДБ. Він також був Спеціальним радником члена американської делегації під час Мадридської оглядової конференції з питань безпеки і співробітництва в Європі. Після розпаду СРСР, Віктор Рудь консультував Народних депутатів України, а також багато писав та виступав перед міжнародною публікою на тему відносин між США, Україною та Росією. В минулому він обіймав посаду готови Українсько-американської асоціації адвокатів, а зараз є в цій організації головою комітету закордонних справ. Віктор Рудь вивчав міжнародні відносини в Гарвардському коледжі та здобув ступінь доктора юридичних наук в школі права університету Дюк.

Владімір Сокор

Cтарший науковий співробітник Фонду Джеймстауна (Німеччина)

Дізнатися більшеДо списку спікерів

Владімір Сокор є старшим науковим співробітником Bашингтонської аналітичної організації Джеймстаун Фаундейшн та регулярно на щоденній основі публікується в його передовому виданні Eurasia Daily Monitor (з 1995 р. і до тепер). Він є міжнародно визнаним експертом з пострадянських країн Східної Європи, Південного Кавказу та Центральної Азії. Він пише аналітичні статті про Росію та її політику щодо Заходу, а також на теми енергетики, регіональної безпеки, сепаратиських конфліктів, політики і програм НАТО. Він викладає в Оборонному коледжі НАТО та на програмі з національної безпеки у Гарвардському університеті за програмою Чорного моря (Школа управління ім Дж. Ф. Кеннеді). Раніше працював аналітиком радіо Вільна Європа та його дослідного інституту (1983-1994). Він народився в Румунії, мешкає в Мюнхені.

Денис Казанський

Журналіст, блогер (Україна)

Дізнатися більшеДо списку спікерів

Народився в 1984 році. В 2006-му закінчив Донецький державний університет економіки та торгівлі імені М. Туган-Барановського. Став відомим як блогер під псевдонімом Frankensstein. Працював у виданні «Донецька Правда», де публікував журналістські розслідування та аналітичні статті.

Генерал – лейтенант Бен Ходжес

Командувач Сухопутних військ НАТО в Європі (США)

Дізнатися більшеДо списку спікерів

Ген. лейт. Ходжес закінчив Військову Академію США в 1980 році, після чого був призначений на службу в сухопутні війська. Після першого завдання як лейтенанта сухопутних військ в Німеччині, він керував сухопутними військовими підрозділами різного рівня як командир бригади, батальйону та роти 101-шої повітряно – десантної дивізії та під час операції «Іракська свобода». Серед його останніх тактичних призначень – керівник операцій Регіонального підрозділу військ «Південь» в Кандагарі, Афганістан. Лейтенант Ген. Ходжес також служив на численних посадах в армії, включаючи посади інструктора з військової тактики в школі для піхоти, командира з планування в 2 піхотному підрозділі в Кореї; ад’ютанта Верховного командувача військ в Європі; координатора співпраці з Конгресом, старшого спостерігача оперативної робочої групи в навчальному центрі Спільної готовності в військовому комплексі Форт Полк, був керівником штабу 18 аеромобільної бригади в Форті Брагг, директора координаційного підрозділу спільного штабу в Пакистані та Афганістані, керівника відділу зв’язків з законодавчими органами армії США. Він був командувачем Сухопутних військ НАТО в Європі з 2012 по 2014.

Глен Говард

Президент Фонда Джеймстауна (США)

Дізнатися більшеДо списку спікерів

Пан Говард вільно володіє російською мовою та на професійному рівні спілкується азербайджанською і арабською, а також є регіональним експертом з Кавказу і Центральної Азії. Має досвід роботи аналітиком Центру Стратегічної Оцінки міжнародної корпорації з впровадження наукових досягнень (SAIC). Його статті з’явилися в The Wall Street Journal, the Central Asia-Caucasus Analyst, та Jane’s Defense Weekly. Пан Говард працював консультантом у приватному секторі та державних установах, у тому числі в Міністерстві оборони США, Раді національної розвідки та провідних нафтових компаніях, що працюють в Центральній Азії та на Близькому Сході.

Оксана Сироїд

Заступник голови Верховної ради України (Україна)

Дізнатися більшеДо списку спікерів

За час депутатської каденції працювала над судовою реформою, реформою місцевого самоврядування, поліції, прокуратури, активно брала участь в роботі конституційної комісії, створеної в березні 2015 року. Приділяє значну увагу питанням безпеки і оборони, один із авторів законопроекту «Про територію України тимчасово окуповану Російською Федерацією». До обрання Народним депутатом України Оксана Сироїд була директором «Української правничої фундації». В 2004-2012 рр. була національним координатором проектів та керівником програми правосуддя ОБСЄ в Україні. В 2001-2002 працювала в секретаріаті Кабінету міністрів України. Оксана Сироїд викладає в Національній школі суддів України, є співавтором підручників з адміністративного судочинства. Вона також викладає на юридичному факультеті Національного університету «Києво-Могилянська академія» та та є співзасновником Школи публічного адміністрування Національного університету «Києво-Могилянська академія». Оксана Сироїд здобула ступінь магістра права в Оттавському університеті та Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка та ступінь бакалавра політології в Національному університету «Києво-Могилянська академія».

Михайло Гончар

Президент Центру глобалістики "Стратегія ХХІ" (Україна)

Дізнатися більшеДо списку спікерів

Понад 31 рік професійного досвіду роботи, включаючи службу в Військово-повітряних силах, державну службу в системі Ради національної безпеки і оборони України, наукову роботу в Національному інституті стратегічних досліджень, Національному інституті проблем міжнародної безпеки РНБО України. В 2000-х рр. працював в системі нафтогазового комплексу України, займаючи відповідальні посади. Нагороджений Почесною грамотою НАК «Нафтогаз України». Був експертом української частини міжурядових комісій з економічного співробітництва з Німеччиною, Польщею, Словаччиною, Чехією, Казахстаном, Азербайджаном, Грузією, Туреччиною. Автор, співавтор та редактор низки книг та публікацій з проблематики енергетики, енергетичної безпеки, міжнародних відносин. З 2016 року є членом Національного комітету з промислової політики. З 2017 року в. о. головного редактора часопису «Чорноморська безпека». Має статус асоційованого експерта Центру ім. Разумкова та Центру дослідження Росії.

Партнери

Організатори

Медіа партнери

Локальний партнер

Новини

16 Жовтня

Чи примусять “Північні потоки” забути Україну про російський газ

Будівництво газопроводу “Північний потік-2”, яким російський газ постачатиметься до Європи в обхід України, є фактом….

Дізнатися більше Усі новини

Будівництво газопроводу “Північний потік-2”, яким російський газ постачатиметься до Європи в обхід України, є фактом.

Попри те, що не вщухають дискусії противників та ідеологів цього масштабного проекту, на Балтійському узбережжі Німеччини біля містечка Лубмін працюють судна-трубопрокладачі. На дні моря монтують труби, якими газ, видобутий на півострові Ямал, транспортуватимуть з Росії. За планами розробників проекту, усі будівельні роботи мали б закінчитися ще 2019 року. Йдеться про 1200 кілометрів газопроводу з проектною потужністю 55 мільярдів кубометрів на рік.

Перспективи України після початку роботи “Північного потоку-2” будуть однією із провідних тем Львівського Безпекового Форуму 2018, який 24-26 жовтня відбуватиметься у Львові. “Інститут Просвіти” є співорганізатором цієї події – обміну думками потужних експертів з більш ніж 10 країн світу.

Інформація про початок спорудження ще одного газогону з Росії до ФРН через Балтику, річ ясна, є важкою, насамперед для України. “Північний потік-2” йтиме фактично паралельно до газопроводу “Північний потік”, який вже з 2011 року постачає до Європи російський газ. Проектна потужність “Потоку-1” також 55 млрд кубометрів газу на рік.

Небезпека “нульового транзиту” і терористичних актів

Коли на повну силу запрацюють обидва ці “газопотоки”, то майбутнє української газотранспортної системи (ГТС), через яку тепер значна частина видобутого у Росії природнього газу прямує до Європи, стає дуже невизначеним. Нині Київ за транспортування російського газу щороку отримує 3 мільярди доларів США. А це, не мало не багато, а близько 8% від розміру дохідної частини держбюджету на цей рік. І це не єдиний клопіт. Питання й у тому, що в принципі далі буде з українською ГТС, яка може переправляти зі східного кордону до західного 146 мільярдів куб. м газу щорічно.

Про “небезпечну туманність перспектив” функціонування української ГТС вже відкритим текстом говорять і наші високопосадовці. Так директор з розвитку бізнесу НАК “Нафтогаз” Юрій Вітренко визнав: “В України практично немає шансів зупинити реалізацію проекту “Північний потік-2″… Коли добудують “Північний потік-2” і нитки “Турецького потоку” (це ще один газовий проект Москви з постачання газу до південної частини Європи. – Ред.), то існує висока ймовірність, що відразу транзит газу через Україну буде дорівнювати нулю”.

А міністр закордонних справ України Павло Клімкін просто впевнений, що Росія після введення в експлуатацію “Північного потоку-2” обов’язково припинить транзит газу до Європи через територію нашої держави. Керівник українського МЗС вважає, що припинення транзиту російського газу може трапитися, “починаючи від якихось маніпуляцій, як “газові війни”, і закінчуючи якимись терористичними актами”.

“Розділяй і володарюй” за російським сценарієм

“Метою російського проекту “Північний потік” є дезінтеграція Європейського Союзу. Це своєрідна окупація Кремлем Європи зсередини через економічні важелі. Зараз більшість європейців цього не усвідомлюють, попри те, що російська влада такої своєї мети майже не приховує. Путін відкрито говорив: якщо ви хочете мати справу з російським газом, то будете мати справу з державою Росія”, – переконана заступниця Голови Верховної Ради України Оксана Сироїд.

Справді, путінський Кремль, якщо й не афішував, то й особливо і не приховував, що енергетична політика Москви є і перебуватиме у центрі російської дипломатії. Цей постулат чітко зазначений в енергетичній стратегії Кремля, яку схвалив Путін ще у 2003 році. З того часу Росія впевнено крок за кроком лише втілює такі свої завдання. І, так виглядає, не зустрічає опору у своїй економічно-газовій експансії.

Українці могли б (і повинні) апелювати до країн Європи, мовляв, схаменіться, не влазьте у газову пастку, що її плете патологічно лукава Москва. Європейці нас ніби чують, але, мабуть, перспективний хосен від газової оборудки з росіянами їх цікавить принципово сильніше, аніж аргументи Києва. Інша річ, що, окрім слів (заяв, прохань etc) українська влада нічого зробити не може. Чи не хоче?

“Ситуація, в яку потрапляє Україна під час введення в експлуатацію “Північного потоку-2″ – поразка нашої влади. Це злочинна бездіяльність теперішнього уряду і президента. Адже ні глава держави, ні уряд реально не протидіяли втіленню цього російського газотранспортного проекту. Це капітуляція перед Росією. За чотири роки теперішня українська влада не зробила абсолютно нічого, аби протидіяти Кремлю у цьому питанні”, – впевнена Оксана Сироїд.

Таку свою серйозну заяву пані віце-спікер аргументує так: “Представники держав Центральної Європи – насамперед Польщі і Словаччини – очікували від України пропозицій стосовно управління нашою газотранспортною системою. Наші сусіди розуміють, що українська газотранспортна система – це ключик для збалансування справи постачання російського газу до Європи. За роки, які пройшли після Революції Гідності, Україна ані не запропонувала, ані не напрацювала взагалі нічого у цьому напрямку. А нашим людям розповідають про створення якихось “робочих груп для вивчення питання”. Це не більше, ніж лише слова, щоби відвернути увагу українців від своєї бездіяльності”, – каже Оксана Сироїд.

Петро Порошенко заявляв, що “Україна веде переговори з країнами Євросоюзу про створення групи, яка повинна зупинити будівництво російського газопроводу “Північний потік-2”. Петро Олексійович назвав проект нового газогону з Росії “абсолютно політикантським, який не має ніякої економічної складової, який намагається забрати з України бюджет, що дорівнює майже $3 млрд”.

І це тоді, як ще на початку червня гарант Конституції України з приводу побудови газопроводу з Росії випромінював більше оптимізму. “Я вважаю, що “Північний Потік-2″ вплине на українську економіку не сильно. Бо його не буде. Впевнений, що спільними зусиллями ми зможемо його зупинити”, – запевняв Порошенко під час зустрічі зі студентами столичного університету ім. Шевченка.

Як розсварилися європейці з європейцями, та ще й з американцями

Очевидно, що говорячи про “спільні зусилля” президент мав на увазі якусь консолідовану сильну позицію країн Європи, які не в захваті від “Північного потоку-2. Інша річ, що про спробу організувати спільну з європейцями позицію проти експансії Росії наші владоможці говорять (нехай і голосно) лише тепер. Ніби сьогодні стало відомо про всі “газові” плани Москви, ніби не функціонує вже 7 років “Північний потік-1”. Ніби для когось секрет, що Москва за всяку ціну намагатиметься не допустити посилення економіки України.

Однак, чи реально розраховувати на ефективну протидію Кремлеві, коли справа нового газопроводу засвідчила виразні протиріччя між державами ЄС?

Німеччина першою з європейських держав узгодила будівельну документацію “Північного потоку-2”. Канцлер ФРН Ангела Меркель намагається займати ніби нейтральну позицію. Точніше, вона підтримує проект “Північний потік-2”, але виступає проти припинення постачання російського газу до Європи через Україну. Прихильниками проекту вважаються Фінляндія і Швеція. Фіни погодили будівництво газогону у квітні, а шведи – на початку червня. На прибутки розраховують Франція та Німеччина, адже їхні компанії є акціонерами “Північного потоку-2”.

Одним із найвпливовіших противників проекту є Данія. Ця держава все ще не дала офіційного дозволу на будівництво газопроводу. Прем’єр-міністр Данії Ларс Расмессен чітко заявив: дозволимо лише у випадку, якщо Росія гарантує продовження транзиту через Україну. Але чи довго маленькій Данії вдасться протистояти тискові Москви та її прибічників з Європи?

Різко виступають проти “Північного потоку-2” Польща і країни Балтії. Поляки, як і Україна, можуть втратити гроші за транзит російського газу до Німеччини, а Литва, Латвія та Естонія небезпідставно побоюються, що, отримавши прямий трубний доступ до Європи, Росія перестане з ними рахуватися взагалі.

Категорично проти будівництва “Північного потоку-2” і Сполучені Штати. Білий Дім погрожує санкціями учасникам цього проекту, насамперед акціонерам з Німеччини. Отож, є всі підстави робити висновок, що “Північний потік-2” створює не лише проблеми Україні, а й посилює напруження між державами ЄС і США. Не важко припустити, що у Кремлі від цього лише радісно потирають руки.

“Росія буде будувати газопровід незалежно від того, буде остаточно згода всіх країн, чи її не буде. Для Росії це не економічний проект, а геополітичний. І тому Москва все буде робити “нахрапом”, у звичний для Кремля спосіб. І, на жаль, немає дипломатичних способів, якими можна було б цей процес зупинити, – вважає заступниця голови Верховної Ради України Оксана Сироїд. – З одного боку є “Газпром”, а насправді це держава Росія. З іншого боку, контрагентами проекту “Північний потік” є не Євросоюз, навіть не європейські держави, а підприємства, компанії. Тобто, з одного боку, ми маємо глобальний, геополітичний інтерес Росії, а з іншого – приватний, корпоративний інтерес компаній, яким йдеться насамперед про прибуток. Росія дала можливість кожній з цих компаній бути економічно успішними. Комусь Москва дозволила брати участь у проекті “Північний потік-2”, комусь надала право розробляти газові родовища на своїй території. Відтак відсутня глобальна суверенна енергія, яка могла би зупинити реалізацію проекту “Північний потік”.

Попри невеселі перспективи стосовно можливості транзиту газу до Європи, Україні руки опускати однозначно не варто. Не беремося давати чіткі вказівки нашим високопосадовцям стосовно “рецептів” виходу з ситуації. Однак, дозволимо собі зауважити, що одних лише заяв і сподівань на партнерів з Європи, вочевидь, замало. Українська влада мусить врешті-решт робити реальні ефективні кроки, які доведуть, що використання нашої газотранспортної системи може бути економічно вигідним для Європи. Треба нарешті зацікавлювати інші держави спільно з Києвом керувати нашою ГТС та збільшувати видобуток українського газу.

Не впадати в абсолютний песимізм дозволяє і офіційна статистика, яка вказує, що навіть обидвох російських “Північних потоків” не вистачить, щоби забезпечити Європу російським газом. Обидва нові газогони з Ямалу можуть транспортувати до Росії не більше, ніж 110 мільярдів кубометрів природнього газу на рік. А до прикладу, у 2017 році держави ЄС сумарно спожили 194,4 мільярда кубометрів російського газу. Відтак, значну частину цієї стратегічної сировини Росія мала б ще у якийсь спосіб (а не лише у “північнопотоковий”) на Захід доправляти. Чому б не через українську ГТС?

Але мабуть, щоби так було, мали б мудро попрацювати наші дипломати і урядовці. Це зараз все складається для Росії майже безперешкодно. Але вроджена немудра агресивність московитів може вплинути на зміну позиції держав, які зараз “Північний потік” палко підтримують. І такі можливості Києву не можна буде проґавити. Однак робити насправді треба “щось”, а не лише продукувати заяви про “сподівання на підтримку”.

Бо й справді, три мільярди американських доларів – це рівновартість нинішніх витрат щорічних України на оборону від тієї ж Росії. І не лише у цих грошах (хоча й величезних як для такої небагатої країни, як наша) справа. У 2019 році закінчується дія 10-річного договору про транзит російського газу до ЄС через українську газотранспортну систему. А вона є найпотужнішою у Європі і з найбільшою кількістю газосховищ. Якщо нашу ГТС не заповнювати газом, то, не виключено, що справдиться прогноз кремлівського пахолка Нікалая Азарова, який радив “порізати українську ГТС на металобрухт”. Не хочеться вірити, що наші високопосадовці, які прийшли до влади після Революції Гідності, докладуться до втілення “вангувань” відверто антиукраїнського діяча, який спершу майстерно доводив Україну до краху, а по тому драпонув до рідної Московії.

Автор: Павло Бук

26 Вересня

Чи допоможе Америка врятувати українську газотранспортну систему

Попри те, що на території Німеччини активно тривають роботи зі спорудження газогону «Північний потік-2», яким…

Дізнатися більше Усі новини

Попри те, що на території Німеччини активно тривають роботи зі спорудження газогону «Північний потік-2», яким Росія зможе транспортувати своє паливо до Європи в обхід України, доля цього продуктопроводу все ще не може вважатися повністю вирішеною. Кісткою в горлі росіян можуть стати Сполучені Штати Америки. Для України це було б дуже… доречно.

Як “Північний потік-2” змінює карту світу – такою буде одна з головних тем Львівського Безпекового Форуму 2018, який 24-26 жовтня відбуватиметься у Львові. І саме у цій тематиці продовжуємо серію матеріалів. 

Наскільки може постраждати Україна?

Проект з впертістю носорога проштовхує Москва, яка й не збирається приховувати, що цей газопровід для неї є інтересом насамперед геополітичним. Економічну ж вигоду вже прораховують європейські партнери російського “Газпрому”, яким Кремль пообіцяв неабиякі бариші від експлуатації “Північного потоку-2”.

Йдеться про 1200 кілометрів трубопроводу з проектною потужністю 55 мільярдів кубометрів на рік. Цей газопровід є розширенням проекту “Північний потік-1”, який ввели в експлуатацію у 2011 році.

Будівництво “Північного потоку-2” за планом мало б закінчитися до кінця 2019-го року. Сумарно обидвома “Північними потоками” Росія могла б через Балтійське море транспортувати до Західної Європи 110 млрд кубометрів газу на рік.

У такій ситуації чи не найбільше в політичному й економічному сенсах від запуску «Північного Потоку-2» може постраждати Україна. Адже майже відкритим текстом говорять, що Росія для транспортування свого газу європейським клієнтам вже через 3 роки зможе цілком обійтися без потужностей нашої газотранспортної системи. Саме нею значну частину природного газу росіяни змушені транспортувати зараз до Європи.

Ситуація для України видавалася майже абсолютно програшною. Київ втратив би мільярди доларів за використання своєї ГТС і з порожньої газовою трубою міг би бути дуже вразливим на будь-які капості з боку Москви.

Проте оптимізму додав факт, що про свою вагомість у практично всіх важливих для цілого освіту справах нагадали Сполучені Штати Америки.

Штати погрожують мечем. Дамокловим

 США впродовж кількох найближчих тижнів можуть оголосити про санкції проти європейських компаній, які беруть участь у реалізації “Північного потоку-2”. Про це, посилаючись на інсайдерські джерела в оточенні чинних і колишніх високопосадовців США, поінформувала газета “The Wall Street Journal”. Зі статті авторитетного видання випливає, що питання не в тому, ЧИ запровадять американці санкції, а ЯКІ САМЕ економічні важелі Штати обов’язково застосують?

Білий Дім пояснює, що новий трубопровід, яким російський газ транспортуватимуть до Європи в обхід України, посилить і без того велику залежність Європи від сировини з Росії та збільшить політичний вплив Кремля на не у всьому одностайні держави ЄС. “The Wall Street Journal” поінформувала, що у Вашингтоні ще вирішують: запроваджувати обмеження лише проти компаній-трубопрокатників, чи розширити санкції на інші фірми, зокрема на банки, які фінансують проект “Північний потік-2”.

Ймовірні санкції США стосовно учасників проекту “Північний потік-2” вже встигли охрестити “дамокловим мечем”. Річ у тому, що ще у серпні 2017 року у Сполучених Штатах набув чинності закон “Про протидію противникам Америки за допомогою санкцій” (Countering America’s Adversaries Through Sanctions Act, CAATSA). Згідно із цим документом, американські санкції загрожують усім компаніям, які ведуть бізнес з опонентами США, в переліку яких – також і Росія. А окремий, 232-й, розділ цього закону стосується газопроводів. Відтоді «меч» американських наразі не конкретизованих санкцій загрозливо висить над європейськими фірмами, які задіяні у проекті “Північний потік-2”.

Помічник держсекретаря США з питань енергетики та ресурсів Френсіс Феннон суть майбутнього санкційного пакету Вашингтона пояснив так: «Наша позиція полягає у збереженні транзиту російського газу через територію України. Саме в такому разі Україна залишиться важливим транзитним партнером для країн Європи”.

 У Німеччині вже злякалися ще не запроваджених санкцій

 Європейські фірми, які насамперед можуть постраждати від американських санкцій, відомі. Це англо-голландська Royal Dutch Shell PLC, австрійська OMV AG, французька Engie SA, а також німецькі Uniper SE і Wintershall AG (її ще називають “дочкою” BASF). Вони разом із російським “Газпромом” є співінвесторами “Північного Потоку-2” і зобов’язалися вкласти у його спорудження сумарно 4,75 мільярдів євро. І у 2017-му році ці фірми вже інвестували у реалізацію проекту 1,6 млрд євро.

Решту вартості будівництва газогону – також 4,75 млрд євро – має забезпечити російський “Газпром”. Будівництво “Північного потоку-2” мало б закінчитися до кінця 2019-го року. У цей проект вже вкладено близько 4 мільярдів євро.

Першими на повідомлення про санкції Вашингтона (і їхню жорсткість) стосовно учасників проекту “Північний потік-2” відреагували у ФРН. Німецький партнер “Газпрому” – холдинг Uniper AG – може відмовитися від участі у “Північному потоці-2”, якщо Білий Дім таки накладе санкції проти учасників будівництва нового газогону з Росії до Європи. Про це заявив заступник генерального директора з фінансів компанії Uniper AG Крістофер Делбрюк.

Ми як компанія не можемо ризикувати тим, що фактично опинимося під американськими санкціями. У такому випадку ми могли б бути виключені з міжнародного платіжного обороту і не змогли б торгувати за американські долари. Такого ми принципово не можемо собі дозволити,
– подало слова німецького високопосадовця спеціалізоване видання “Dow Jones News.

Звернула на себе увагу і трохи нервова реакція офіційного Берліна. Міністр закордонних справ ФРН Гейко Маас, виступаючи перед керівниками німецьких дипломатичних представництв за кордоном, заявив: “Ми не братимемо участь у дискусії щодо запобігання будівництву “Північного потоку-2″. Натомість ми підтримуємо Європейську комісію, яка саме в цей час намагається досягти угоди між Росією і Україною про довгострокове продовження транзиту природного газу через територію України”. Гер Маас заявив, що “екстериторіальні санкції США щодо Росії і її нового газотранспортного проекту загрожують торгівлі з ЄС”.

За його словами, Німеччина і Європа залежать від дешевих цін на енергоносії, щоби залишитися конкурентоспроможними на міжнародному рівні. І тому “якщо США хочуть продавати більше зрідженого газу в Європі, то це лише вітатиметься як довгоочікуваний внесок у енергопостачання та диверсифікацію поставок, однак рішення про купівлю повинні ґрунтуватися на ціні, а не насаджуватися санкціями”.

Іншими словами, глава зовнішньополітичного відомства ФРН звинуватив Вашингтон у спробі перешкодити функціонуванню газогону, яким Німеччина могла б отримувати дешевший російський газ, аніж транспортований з-за океану дорожчий американський.

Прибутки чи втрати у взаєминах зі США. Що переконає європейців?

 Справді, сировина від “Газпрому” відчутно дешевша від американського зрідженого природнього газу (ЗПГ), який транспортують суднами через Атлантику. У 2017 році вартість природнього газу з Росії у Євросоюзі не перевищувала 170 USD за тисячу кубометрів. Тоді як американський ЗПГ, за оцінками аналітика Оксфордського інституту енергетичних досліджень Джеймса Гендерсона, обходився Європі у $245 за тисячу куб м.До прикладу, Німеччина щороку купує 50 млрд “кубів” російського газу і минулого року за такі обсяги заплатила 8,35 млрд американських доларів. А за таку ж кількість газу американського платила б 12,25 млрд USD.

Отож, аргументи міністра закордонних справ ФРН Гейко Мааса пролунали як вода на млин “московській єлейній пісні” про “винятково економічну вигоду” (як для Росії, так і для Європи) від експлуатації “північнопотокових” газогонів. Ще не запроваджені санкції у Москві називають “американським шантажем” з метою запобігти збільшенню продажів дешевшого російського газу в Європі.

Тому європейцям доведеться зробити непростий вибір. З одного боку, російський газ справді дешевший від американського. Але з іншого – товарообіг Європи зі Штатами становить приблизно 800 млрд доларів щорічно. А загальна сума торгівлі держав Старого Світу з Росією ледве перевищує 280 млрд USD. Очевидно, що в ЄС за океаном партнерів більше, ніж у Росії, тому вперто йти всупереч Вашингтону європейцям, зрозуміло, не вигідно.

А для Росії відмова від повноцінного функціонування “Північного потоку-2” виявиться неймовірно неприємним сценарієм. Для Кремля реалізація цього проекту має принциповий характер. Лише в разі завершення будівництва другого “Північного потоку” “Газпром” зможе позбутися транзиту через територію України і матиме ще більше можливостей тиснути на Київ. Та й виручка від європейського газового експорту має щонайбільше значення не лише для “Газпрому”, а й для всієї Росії, оскільки російський бюджет насамперед залежить від сировинного експорту.

Вичікувати, але не бути бездіяльними

І ще. Не відкидаємо варіанту, що Вашингтон просто затягує час. Спорудження “Північного потоку-2” мало б закінчитися до початку 2020-го року. Тоді закінчиться дія українсько-російської угоди з транзиту газу територією нашої держави. Якщо “Газпром” не встигне добудувати новий газогін через Балтику, то буде змушений укладати з Києвом нову угоду, щоби втримати експорт газу до Європи в потрібному обсязі. Інакше ЄС матиме підстави накласти на Москву серйозні штрафи за недопостачання палива.

Росіяни бадьоро запевняють, що готові до ймовірного запровадження американських санкцій до європейських учасників проекту “Північний потік-2”. У Кремлі хваляться, що зможуть добудувати новий газогін до Європи навіть винятково за російські гроші. Йдеться про бюджетні кошти, які “Газпром” попросить в уряду Росії на добудову газопроводу. І Кремль на такий крок однозначно піде. Адже “геополітичність” проекту “Північний потік-2” для путінської Росії є набагато важливішою від його економічних резонів.

У будь-якому разі, очевидно, що в України є ще шанси залишитися “гравцем” на європейському ринку транспортування газу. Зрозуміло, що публічні заяви урядовців і представників фірм, які задіяні у проекті “Північний потік-2″, не повністю ілюструють ситуацію навколо нового російського газогону. Звісно, що тривають різнопланові неафішовані переговори, ба більше, торги з бажанням отримати щонайбільшу економічну і політичну вигоду. І офіційному Києву аж ніяк не можна ловити ґав у цій справі. Покладатися на те, що лише 2хтось” допоможе захистити наші інтереси (у цій ситуації перспективи активно використовувати можливості найпотужнішої у Європі газотранспортної системи) не варто. Бо ми (сиріч Україна) вкотре в підсумку можемо опинитися у ролі «розмінної монети» у чиїйсь крупній геополітичній грі. І залишитися біля “розбитого корита”. Чи то пак, біля нікому не потрібної ГТС, без якої Росія обходитися наразі не може.

Розмовляв Павло Бук, ГО “Інститут Просвіти”

25 Вересня

II Львівський Безпековий Форум

24-26 жовтня у Львові. Провідні експерти з більш ніж 10 країн світу (США, Канади, Німеччини,…

Дізнатися більше Усі новини

24-26 жовтня у Львові.

Провідні експерти з більш ніж 10 країн світу (США, Канади, Німеччини, Польщі, Грузії, Естонії та ін) дискутуватимуть про:
«Залежність, взаємозалежність та незалежність країн – загроза чи виклик для сучасного світового безпекового порядку. Економічні відносини з агресором і спільниками – гра на перемогу чи поразку? Як не продати незалежність в обмін на іноземні інвестиції?».

25 Вересня

Оксана Сироїд: Запустити “Північний потік-2” – все одно, що позбавити Україну ядерної зброї ще раз

Будівництво “Північного потоку-2” за планом мало б закінчитися до кінця 2019-го року. На території Німеччини…

Дізнатися більше Усі новини

Будівництво “Північного потоку-2” за планом мало б закінчитися до кінця 2019-го року. На території Німеччини та Фінляндії вже тривають масштабні будівельні роботи зі спорудження газопроводу “Північний Потік-2”, яким Росія планує постачати природній газ до Європи в обхід України. Цей газогін є розширенням проекту газопроводу “Північний потік-1″, який ввели в експлуатацію у 2011 році. Сумарно обидвома «Північними потоками” Росія зможе транспортувати до Західної Європи 110 млрд кубометрів газу на рік. А отже, Україна може залишитися поза бортом.

Власне економічний і геополітичний аспекти введення в експлуатацію “Північного потоку-2” будуть однією із центральних дискусій під час Львівського Безпекового Форуму 2018, який 24-26 жовтня відбуватиметься у Львові. Головна тема Форуму – “Економіка війни і війна економік”.

“Північний потік-2” (англійською “Nord Stream 2”) – проект магістрального газопроводу з Росії до Німеччини через Балтійське море довжиною понад 1200 км.

Про економічні та політичні втрати, яких може зазнати Україна, а також про те, як запуск цього газогону позначиться на безпеці нашої країни – говоримо із заступницею Голови Верховної Ради та організаторкою Львівського Безпекового Форуму-2018 Оксаною Сироїд.

 – Дві країни Європи вже споруджують газопровід “Північний потік-2”. І Росія буде проводити роботи незалежно від того, чи буде остаточно згода всіх країн, які мають вихід до Балтійського моря?

Для Росії це не економічний проект, а геополітичний. І тому Москва все буде робити “нахрапом”, у звичний для Кремля спосіб. І, на жаль, немає дипломатичних способів, якими можна було б цей процес зупинити.

Метою російських проектів “Північний потік” є дезінтеграція Європейського Союзу. Це своєрідна окупація Кремлем Європи зсередини через економічні важелі. Зараз більшість європейців цього не усвідомлюють, попри те, що російська влада такої своєї мети майже не приховує. Путін відкрито говорив: якщо ви хочете мати справу з російським газом, то будете мати справу з державою Росія.

З одного боку, є “Газпром”, а насправді це держава Росія. З іншого боку, контрагентами проекту “Північний потік” є не Євросоюз, навіть не європейські держави, а підприємства, компанії. Тобто, з одного боку, ми маємо глобальний, геополітичний інтерес Росії, а з іншого – приватний, корпоративний інтерес компаній, яким йдеться насамперед про прибуток. Росія дала можливість кожній із цих фірм бути економічно успішними. Комусь Москва дозволила брати участь у проекті “Північний потік 2”, комусь надала право розробляти газові родовища на своїй території. Відтак відсутня глобальна суверенна енергія, яка могла би зупинити реалізацію проекту “Північний потік”.

Можливо, єдиний спосіб, який міг би зупинити Росію – це спільне рішення Європейського Союзу стосовно “Північного потоку” і взаємодії з Росією у цілому. Небезпеку “Північного потоку” розуміють багато людей у Європейському парламенті. Однак, необхідне відповідне рішення Європейської Ради. А це колегіальний орган, який складають представники держав, які відображають інтереси виборців цих країн. Також говориться, що призупинити реалізацію проекту “Північний потік-2” могло б і відповідне рішення виконавчого органу ЄС – Єврокомісії. Проте насправді, всі розуміють, що такого рішення не буде або воно не зможе зупинити спорудження газопроводу з Росії до Німеччини через Балтійське море. Сподіватися на таке рішення Єврокомісії – це відкладені та нічим не підкріплені очікування. Об’єктивно, на жаль, змінити щось у нинішній ситуації практично неможливо.

– Невже справді ніяк не можна протистояти економічній експансії Росії в Європі?

Не завжди можна досягти результату вже і зараз, але щось робити треба обов’язково. Саме тому і будемо порушувати цю тему під час Львівського Безпекового Форуму.

Із часом європейці усвідомлять небезпеку, коли Росія продовжуватиме спроби дезінтегрувати Європу, коли вони зазнають реальних втрат від діяльності в рамках російських проектів. Ці втрати будуть економічними та політичними. І тоді Європа почне взаємодіяти з Росією по-іншому, а не так, як зараз. Що швидше це станеться, то краще і для Європи, і для України.

Але Україна повинна вже діяти у цьому напрямку. Чим швидше офіційний Київ спільно з країнами ЄС почне формулювати нові стратегії взаємодії з Кремлем, тим краще. І для нас, і для Європи. Без України європейцям у цій справі не обійтися, бо наша газотранспортна система може відіграти ключову роль у протистоянні російській економічній і геополітичній експансії на Захід. Українська ГТС є найпотужнішою в Європі, може переправляти зі східного кордону до західного 146 мільярдів куб. м газу щорічно.

– То можна вважати, що Україна однозначно програла?

Введення в експлуатацію газопроводу “Північний потік-2” позбавить Україну ще одного геополітичного щита. Це можна порівняти з тим, як у 1994-му нашу державу позбавили ядерної зброї. Ми повірили в дієвість “Будапештського Меморандуму”, за яким США, Велика Британія і Росія надали Києву гарантії суверенітету та безпеки взамін за відмову від ядерної зброї. Як Кремль дотримується “Будапештського Меморандуму” – відомо всім…

Ситуація, в яку потрапила Україна зараз, – це не є програш нашої держави. Українці цього не хотіли й не могли знати всієї суті проекту “Північний потік”. Це злочинна бездіяльність теперішнього уряду та Президента України. І чи є це поразкою у боротьбі? Очевидно, що ні. Адже ні Президент, ні уряд не протидіяли втіленню цього російського газотранспортного проекту. Це капітуляція Президента і уряду перед Росією. За чотири роки теперішня українська влада не зробила абсолютно нічого, аби протидіяти Кремлю у цьому питанні.

Представники держав Центральної Європи – насамперед Польщі і Словаччини – очікували від України пропозицій стосовно управління нашою газотранспортною системою. Наші сусіди розуміють, що українська газотранспортна система – це “ключик” для збалансування справи постачання російського газу до Європи. За роки, які минули після Революції Гідності, Україна ані не запропонувала, ані не напрацювала взагалі нічого, аби наша ГТС використовувалася продуктивніше як для України, так і з користю для Європи. А нашим людям розповідають, про створення якихось “робочих груп для вивчення питання”. Це не більше, ніж лише слова, щоби відвернути увагу українців від своєї бездіяльності.

– Але при цьому в Європі говорять про “гарантії для України” стосовно використання нашої газотранспортної системи. Зокрема такою є позиція Ангели Меркель.

Це друга важлива справа, яка мене дуже турбує. Оці розмови про “гарантії” – це “будапештський меморандум-2”. І я маю відчуття, що це не ідея канцлера ФРН, а тези, запропоновані пані Меркель нашим президентом. А вона їх лише озвучує.

Вважаю так, бо вперше Ангела Меркель заговорила про оці “гарантії” після зустрічі з Порошенком саме стосовно “Північного потоку”. Від Адміністрації Президента не було жодної конкретної пропозиції стосовно використання нашої газотранспортної системи за нових реалій – тобто після запуску “Північного потоку”.

І лише після перших публічних виступів Меркель стосовно “гарантій для України” у Москві повідомили, що готові сідати з українцями за стіл переговорів у цьому питанні. І відразу з’явилася реакція української влади. Міністр енергетики і вугільної промисловості Ігор Насалик у стилі “пилип з конопель” робить заяву, що Україні як “гарантії по транзиту” буде достатньо прокачувати на Захід 40 мільярдів кубометрів російського природнього газу на рік. З цього я роблю висновок, що була розіграна певна комбінація в інтересах Росії. Про фактичні інтереси України у ній не йдеться. Нашій державі відвели роль статиста.

Ми маємо бути свідомі: всі наші посадовці, які будуть вести переговори стосовно транзиту російського газу через територію України, будуть підписувати якісь документи, робити вигляд, що вірять російським “гарантіям”, – це все зрадники України. Якщо дійде до підписання паперів про оці гіпотетичні «російські гарантії» – це буде підписання “Будапештського Меморандуму-2”. Ті наші посадовці, які погодяться на такий варіант, приречуть Україну і її громадян на ситуацію, коли одного дня може не стати ані газу, ані тепла, ані світла.

І не найстрашнішою проблемою є те, що Україна після запуску в експлуатацію «Північного потоку-2» недоотримуватиме 3 мільярди американських доларів щороку за транспортування російського газу до Європи. Більшою проблемою є те, як в принципі зберегти українську газотранспортну систему. Маю на увазі її модернізацію і перспективи використання.

Є ще один аспект. Треба, щоби в Україні просто перестали красти газ. Бо нині щороку технічними втратами української газотранспортної системи вважаються 4 мільярди кубометрів газу. Це близько 25 відсотків (!) видобутого в Україні газу. А 4 млрд кубометрів газу на рік споживає ціла держава Болгарія!

Проти проекту “Північний потік” активно протестують наші сусіди поляки. Вони пояснюють всі небезпеки цього проекту німцям. Але на жаль, уряд ФРН не дослухається до Варшави і воліє мати тісні економічні взаємини з Росією. Поляки намагаються допомогти Україні, але складається враження, що нашій владі це не потрібно.

 – Як конкретно намагалися допомогти поляки і чому офіційний Київ ігнорує ці пропозиції?

На березі Балтійського моря у польському місті Свіноуйсьцє функціонує термінал, який приймає скраплений газ зі США і з Катару. Поляки пропонували нашій владі можливість транспортування газу зі Свіноуйця на територію України. Для цього довелося б збудувати додатковий газопровід з Польщі. Всі звернення поляків до наших посадовців з цього приводу результату не дали. Вже два роки з боку Києва стосовно цієї пропозиції говориться лише про якусь “підготовку до початку роботи робочої групи”. Тобто жодної конкретики. А газ зі Свіноусьця – це могла би бути реальна стабільна альтернатива залежності від поставок з Росії.

– Чи можливий песимістичний сценарій, що після запуску “Північного потоку-2” на повну потужність українська газотранспортна система не отримуватиме газу з Росії взагалі?

На жаль, такий сценарій не виключений. Якщо “Північний потік” почне повноцінно функціонувати, то десь у 2021-му році Москва могла б повністю обійтися без української газотранспортної системи.

І, припустимо, якась із зим буде дуже холодною… Україні власного газу може забракнути. І Москва запропонує нашому президентові, чи уряду якесь вигідне для себе (і невигідне для українців) рішення. У випадку відмови з боку Києва “Газпром” (тобто Кремль) на кордоні з Україною перекриває вентиль і газу ми не отримуємо.

Це справді складна проблема. Мова йде взагалі про те, як зберегти реальний суверенітет України, коли більше, ніж 40 мільйонів громадян нашої держави можуть бути позбавленими світла і тепла.

Однак, відзначу, що у політиці (у міжнародній також) не буває конечних рішень, тобто безвихідних ситуацій. Можливості щось змінити з’являються і з’являтися будуть. Для України важливо такі шанси використати.

На Львівському Безпековому Форумі 2017 теж порушували тему економічної безпеки країни

– У ситуації, коли Росія посилює економічну експансію у Європі, чи варто Україні спробувати знайти сильних союзників, щоби разом намагатися ефективно протистояти тискові Кремля?

Однозначно, що таких союзників шукати треба було вже давно. Виявилося, що навіть після 4 років війни, в якій українці стримують російську військову навалу, в України фактично відсутні реальні союзники. Ми маємо партнерів, які готові нам допомагати як “бідним сусідам”, які постійно на щось скаржаться і щось просять. Україна навіть не намагається вести діалог з іншими державами, як рівний з рівним. Жодній із держав-сусідів наша теперішня влада не запропонувала якихось серйозних проектів, які могли би бути взаємовигідними.

Американці можуть і хочуть бути нашим союзником і партнером, але нашій теперішній владі цікавіше бути прохачами. Нашими партнерами і союзниками могли бути Угорщина, країни Балтії, Скандинавські держави. Але наша влада не робить нічого, щоби з цими країнами налагоджувати взаємовигідні політичні та економічні взаємини.

Ще скажу як співголова Українсько-Польської парламентської Асамблеї. Про пропозицію поляків допомагати Україні у постачанні газу з їхнього порту Свіноуйсьцє я вже згадувала. Зараз в Україні прийнято вважати, що поляки з нами хочуть говорити лише про історичну пам’ять. Я питала у колег з Польщі: чому є саме так. І почула у відповідь: а ви – українці – ні про що інше не говорите, нічого не пропонуєте. Поляки мені кажуть: а ваші посадовці про жодні економічні ініціативи з нами говорити не хочуть. Тому і складається враження, що поляки з нами дискутують лише про болісні сторінки історії. Теперішня Україна з Варшавою ні про що інше говорити не може або не хоче.

Україна і Польща – це стратегічна вісь, яка може бути основою континентальної безпеки проти російської загрози. І дуже шкода, що дотепер у Києві цього не розуміють. Можливо, тому, що теперішні українські високопосадовці надто сильно відрізняються від колег з Польщі. Як би у Польщі представники різних політичних сил не чубилися, однак кожен уряд у Варшаві ніколи не робитиме кроків, які можуть зашкодити їхній Батьківщині. Їхні високопосадовці не виводять гроші в офшори, їхні політики не скуповують непристойно дороге житло за кордоном, а їхні діти навчаються і будуть жити у Польщі. Нам про таке наразі залишається лише мріяти.

Але я оптимістка і вірю, що долю України будуть вирішувати наші на 100% проукраїнські політики і посадовці. І час бездіяльності або й відверто проросійських діянь керівників держави відійде в минуле.

Автор Павло Бук, ГО “Інститут Просвіти”

Більше новин